ЧЕРВОНОГРАДСЬКА РАЙОННА ВІЙСЬКОВА АДМІНІСТРАЦІЯофіційний сайт
Церква Успіння Пресвятої Богородиці, пам’ятка національного значення, охоронний номер 460/1. Дзвіниця церкви Успіння Пресвятої Богородиці, пам’ятка національного значення, охоронний номер 460/2.
Село Тишиця – одне з невеличких сіл Червоноградського району. Його землі межують з селами: Старий Добротвір, Стриганка, Радванці, Нестаничі. Уздовж західної частини села протікає річка Західний Буг, уздовж південної потік Холоївка, притока Західного Бугу, а через центральну частину ще два потоки – Київський і Кисва.
Дерев'яний храм видно на під`їзді до населеного пункту. Дерев’яна Церква Успіння Пресвятої Богородиці, дзвіниця та каплиця розташовані у східній частині села, на збігові двох доріг – з півдня та заходу.
Відомо, що в селі Тишиця існував Василіянський монастир та давніша дерев`яна церква. У 1881 році на місці розібраної дерев`яної церкви, яка була збудована у XVII ст. зведено існуючу дерев`яну будівлю.
Церква Успіння Пресвятої Богородиці тризубна, триверха з піддашшям на фігурних випустах збудована з деревини різних порід, орієнтована традиційно – захід-схід. Стоїть на кам’яних фундаментах. Архітектурний об’єм складається з трьох просторових одиниць-зрубів. До квадратного центрального зруба з заходу прилягає менший квадратний бабинець, зі сходу – прямокутний у плані вівтар, видовжений по осі північ-південь за рахунок прибудованої ризниці. Всі три зруби об’єднує широке піддашшя, оперте на випусти вінців зрубів. У загальній композиції виділений центральний зруб – нава. Він перекритий високою банею дзвоноподібної форми з перехватом в основі, на масивному восьмерику, поставленому на четвертик стін над опасання увінчану маківкою на світловому ліхтарі. Бокові зруби – вівтар та бабинець перекриті такими ж банями тільки менших розмірів, на сліпих восьмериках, з ліхтарями і маківками. Стіни обох дільниць завершують трикутні фронтони, у тимпані яких влаштовані вікна. Зовнішні стіни споруди обшиті фарбованими вузькими дошками, які нагадують гонтове кожухування. Бані і дахи церкви покриті бляхою. Всі дільниці пам’ятки компактно згруповані у пірамідальний силует з домінуючим вертикальним ритмом членування.
В інтер’єрі храму простір центрального зруба висотно розкритий до основи восьмерика. Вівтар і бабинець перекриті зрубними склепіннями коробового обрису. Бабинець відділений від нави невисокою аркою-вирізом, над якою влаштовані неширокі хори. Долівка церкви вистелена дошками по лагах.
Іконостас ХVІІІ – ХІХ століть. Збережені розписи, виконані малярем Т.Домбррвським у 1892 році, про що свідчить напис, зроблений на балюстраді хорів.
Дзвіниця церкви Успіння Пресвятої Богородиці розташована у північно-західному куті церковного подвір’я. Разом з церквою, мурованою каплицею, декоративною огорожею будівля творить гармонійний архітектурний ансамбль.
Дзвіниця дерев’яна, квадратна в плані, двоярусна, зрубно-стовпової побудови, поставлена на кам’яний фундамент дубовими підвалинами. Перший ярус – зрубний, значно видовжений догори, оточений широким піддашшям на підкосах, що має бляшану покрівлю. Стіни під піддашшям обшиті вузькими фарбованими дошками, нагадуючи гонтове кожухування.
Другий ярус – стовповий, з відкритою голосниковою аркадою. Накритий пірамідальним наметовим дахом під бляхою, увінчаним металевим хрестом. Дзвіниця має два входи, влаштованими у східному фасаді. Приміщення першого ярусу розділене надвоє – комору і сіни. З сіней дерев’яні сходи виводять на другий ярус, котрий має дощате перекриття.
На другому ярусі, на бантині, висить великий дзвін художнього лиття. Він оздоблений написом, згідно з яким, дзвін відлитий для церкви «Року Божого 1914-го, за владицтва єпископа Костянтина Чеховича». Інший напис на дзвоні сповіщає, що він відлитий за часів Папи Римського Пія Х і цісара Франца Йосифа І.
Дзвіниця є цікавим прикладом старої дерев’яної двоярусної споруди, зрубно-стовпової побудови, накритої чотирисхилим наметовим дахом, другої половини ХХ століття галицької школи.
Село Тишиця з документальних джерел відоме у ХVІ століття. Село знаходилось у державній власності – королівщини, відносилось до Сокальського староства Белзької землі.
Тоді польська влада стягала податки з православних священиків. Тому у податкових книгах – люстрація і поборових актах можна віднайти укладені списки церков і імена священиків.
Відомий, зокрема, податковий список осель, котрі перебували у державній владі, тобто королівщини, укладений у 1531 році. В ньому є також люстрацію Белзької землі. Саме до неї тоді належали Сокальське і Кам’янецьке староства. До реєстру місцевості вписані Тишиця з Радванями, в яких служить «руський піп».
Через кілька років, у 1564 – 1565 роках, проводилася нова люстрація королівщин у Руських землях Польської Корони. Серед місцевостей Сокальського староства Белзької землі знову згадуються Тищиця з Радванцею, де є «руський піп», котрий сплачує церковний грошовий податок – куниче - «15 грошів річно».
З ХVІІ і ХVІІІ століть маємо вже змістовніші церковні матеріали. Наявна документальна згадка, датована 1676 роком, яка сповіщає, що «в селі Тишиця є дерев’яна церква під титулом Успіння Пресвятої Богородиці, котра перебуває у з’єднанні з Римською Церквою…». На той час, це була унійна церква, приналежна до Холмсько-Белзької єпархії, Стоянівського Протопресвітерства, яким адміністрував луцько-острозький владика, про це вписано у документі (реєстрі церков згаданої єпархії).
Треба ще додати, що на той час у Тишиці існувало дві святині. Окрім церкви Успіння Пресвятої Богородиці був монастир ОО Василіян, який у 1744 році був ліквідований. В канонічній візитації 1748 року він уже не згадується.
27 грудня 1748 року архієрейську візитацію організував тодішній холмсько-белзький єпископ Феліціян Володкевич. Оглянути своє владицтво він доручив своїм двом уповноваженим: белзькому офіціалові Іванові Ягольницькому та заморському деканові Матвієві Ляшкевичу. Єпископські посланці навідалися до Тишиці, оглянули церкву і в своєму протоколі занотували: «Тишівська церква під титулом Успіння Пресвятої Богородиці має добрі стіни. Зате дахи потребують репарації. При вході до церкви висить маленький дзвін. Обабіч стоїть дзвіниця, у доброму стані, на ній висять три дзвони. Парох цієї церкви Василь Янкевич лічить 44 роки».
Наступну канонічну візитацію здійснив холмсько-белзький єпископ Максиміліян Рилло в 1759 – 1762 роках, причому особисто. У своїх описах церков візитатор головну увагу звертав на їхній загальний стан: стіни, дахи а також дзвіниці. Церква Успіння Пресвятої Богородиці в Тишиці була приділена до числа тих 579 котрі «не потребували репарації». Отже, знаходилася в доброму стані, як дзвіниця. Церква становила традиційний для Холмщини тип дерев’яного храму: тридільний, однобанний, вершок бані вінчала маківка з залізним кованим хрестом. Стіни - відкритий зруб, дах – гонтовий. Церкву піддашшя, над яким були прямокутні вікна, оправлені в дерево. До середини вели одні двері, встановлені на залізні завіси. Церковний терен слугував цвинтарем, який мав штахетне опарканення. Церква в Тишиці становила парафіяльну одиницю Стоянівського деканату Холмсько-Белзької єпархії.
1 серпня 1772 року до Холму вступило австрійське військо, відповідно до першого поділу Польщі. Єпископ Максиміліян Рилло, який очолював владицтво з 1759 року по 1785 рік, відразу почав нарікати на нову владу через накладання надмірної контрибуції, а також ремствував, що австріяки поводяться богохульно: не поважають свят, не дотримуються постів.
Цісарське військо у жовтні 1772 року залишило Холм. Розмежування кордонів торкнулося також Холмсько-Белзької єпархії. На австрійському боці опинилося 19 деканатів і майже 400 парафій.
В 1784 – 1786 роках відбулося реформування Холмсько-Белзької єпархії, в результаті якого частина її парафій потрапила під юрисдикції Львівської єпархії, частина опинилася у складі Перемиської єпархії. До них належала й Тишівська, яку прилучили до Сокальського деканату. Причому, вона втратила свою самостійність і стала дочірньою церквою стосовно матірної у Радванцях.
Саме так занотовано в інвентарному описі церковного майна, складеного 26 жовтня 1802 року. Цей документ мав усталений зміст і починався з опису й оцінки церковних будівель, причому вже йшлося про церковні землі.
У ньому зазначено: «Церква під титулом Успіння Пресвятої Богородиці, руського обряду в селі Тишиця, в Сокальському деканаті, Жовківському циркулі, приналежна до Радванецької парафії. Зведена з тесаного дерева, під гонтовим дахом, у доброму стані, оцінена у 50 золотих ринських.
Дзвіниця, зведена з тесаного дерева. На дубових підвалинах, під гонтовим дахом, оцінена громадою і майстрами на 3 золотих римських і 30 крейцарів.
Плебанія, або помешкання пароха поставлена за власний кошт парохом Василем Янкевичем, з тесаного дерева, оцінена в 10 золотих римських і 20 крейцарів».
Документ затвердив мандатарій Томаш Бомшович.
Парафією (Радванці, Тишиця і Гоголів) опікувався граф Володимир Дідушицький, а завідував нею отець Юліан Калитовський. Загалом парафія налічувала 1087 молільників.
Обриси первісної церкви проглядаються на кадастровій карті села Тишиця, складені австрійськими землемірами в 1854 році.
Через кілька років споруду розібрали, а на місці її розпочали будівництво нового храму. Невідомо, що спричинилося до цього. Залишається лише здогадуватися: або вона зветшала, або зробилася затісною для богомільників. Громада, заручившись матеріальною підтримкою графа Володимира Дідушицького, як колятора Радванецької парафії, силами місцевих теслярів, звела нову церкву трибанну, на традиційному тридільному розплануванні.
Датування будівництва нового храму двояке. Частина джерел описують час її постання на 1861 рік. Одначе підтвердження цього не віднайдено. Принаймі «Шематизми Перемиської єпархії» за 1867, 1875, 1886. 1892 роки не сповіщають про час побудови нової церкви нічого. Натомість річники цього видання початку ХХ століття точно вказують не тільки на рік побудови нової церкви, а й на рік її освячення – 1881. На цю дату спирається більшість дослідників.
У 1909 році проводилася канонічна візитація церкви, її майно було застраховане у товаристві «Дністер». Службу Божу відправляв отець Михайло Демцьо, а патронував її граф Володимир Дідушицький, Поторицько-Заріцький ординат.
Друга світова війна трагічно перейшлася по Перемиській єпархії. Згідно з польським урядовим законом від 6 травня 1945 року «Про покинені маєтки», майно католицьких парафій залишалося і їх посідання, відповідно до рішень Конкордату 1925 року. 12 вересня 1945 року, Рада Міністрів Польщі своєю постановою скасувала ці рішення Конкордату і визнала приналежною до Католицької Церкви тільки римо-католицьку обрядовість. Греко-Католицька, натомість опинилася у невизнанні. Частина Перемиської єпархії залишилася у межах Польщі, частина – у межах Радянської України. Між ними – Радванецька парафія разом з дочірніми церквами в Тишиці та Гоголові.
Після ліквідації Української Греко-Католицької церкви Львівським собором 1946 року церква Успіння Пресвятої Богородиці у Тишиці увійшла до Львівсько-Тернопільської єпархії Російської православної церкви. Діяла до 1959 року, допоки не була зачинена. В такому стані простояла до 1962 року.
У 1962 році в маківку центральної бані влучила блискавка і вогонь охопив цілу будівлю. На щастя, тишинівцям вдалося погасити пожежу і врятувати церкву. Вона більше не зачинялася, в ній поновилися Богослужіння.
У 1963 році, церква Успіння Пресвятої Богородиці з дзвіницею в с.Тишиця отримали статус пам’ятки архітектури національного значення і були внесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України з присвоєнням охоронних номерів – 460/1 та 460/2.
У 1974-1975 роках проводились роботи з реставрації храму. Роботи торкнулися фундаментів, шалювання стін, перекриття дільниць, лагів підлог, покрівлі, хорів, віконних та дверних заповнень.
У травні 1977 року була затверджена охоронна зона пам’ятки. Церква залишалася діючою у складі Львівсько-Тернопільської єпархії Російської православної церкви.
У 1990 році храм повернули Греко-католицький громаді. Вона стала парафіяльною одиницею Львівської Архиєпархії Кам’янка-Бузького деканату. Процес повернення церкви Успіння Пресвятої Богородиці здійснив ієромонах отець Володимир Воніс. Коли в 2000 році утворилася Сокальська єпархія УГКЦ, до неї прилучили Кам’янка-Бузький деканат з усіма парафіями.
21 листопада 2007 року, при чисельному зібрані духовенства та вірних, у храмі Святого Йосафата міста Жовкви проголошено грамоту Блаженнішого Любомира Гузара про зміну назви Сокальської єпархії УГКЦ на Сокальсько-Жовківську єпархію УГКЦ. До неї й належить сьогодні храм Успіння Пресвятої Богородиці села Тишиця. З 2011 року проводяться реставраційно-ремонтні роботи і будівлі підтримуються в належному стані.
Будівлі церкви і дзвіниці мають історичну та архітектурну цінність. Обидві споруди створюють самобутній художній ансамбль галицької школи народної дерев’яної архітектури. Повністю зберегли свою первісну планувальну структуру та конструктивну міцність. Знаходяться у доброму стані. Впродовж своєї історії споруди не зазнала істотних змін і зберегли свій питомий вигляд, відповідають критерію автентичності. Враховуючи автентичність загального об’єму будівель, предметом охорони пам’ятки є їх розпланувально-просторова композиції, архітектурна форма, несучі конструкції, матеріально-технічна структура, архітектурне вирішення фасадів, художнє оформлення інтер’єру.
Основні джерела, відомості про об’єкт, події: Облікова документація на пам’ятки архітектури ох. №460/1, №460/2 та інші матеріали.
Останні пости
